Ці рядки писав учора, зранку, а опублікувати вирішив наступного дня, аби не псувати Свято собі та читачам.
Отже, прокинувся із тривогою на серці через всім відомі погрози москалів. Інтернет підказав, що надзвичайного нічого не сталося, дико сприймати, але бойові зіткнення стали звичними.
Помалу налаштовував себе на святковий лад - День Незалежності України, 33 роки маємо свою Державу, яку у кривавій боротьбі відстоюємо уже понад 10 років. Одне слово, тривога, біль і радість водночас, коли вийшов на подвіря, то все розчинилося у лютому розчаруванні. Навколо, у сусідніх дворах працювали мотокосарки. Одразу вирішив, що треба піти і зробити зауваження. Згодом зрозумів, що не послухають і у кращому випадку віджартуються. Найбільше боявся почути, а що "незалежна Україна мені дала". Лють розпирала груди, косарки гуркотіли у двох-трьох подвірях. Згодом вирішив, що нікому не дам зіпсувати собі - День Незалежності. Косарки тріскотіли майже цілий день, то ту, то там. Чомусь на гадку спало порівняння цих косарок у пємонті із москальськими дронами на фронті. На фронті ординці убивають кращих українців, а у пємонті, курва, косарки убивають душу українців, чи українське у душі населення пємонту.
Боже збав дожити, коли мотокосарки тріскотітимуть на Великдень.
- Йосип Маланяк
- Політика, влада, суспільство
- Перегляди: 420