Мова піде про факультет Дрогобицького державного педагогічного університету імені І.Франка, який тривалий час успішно діяв у Самборі.
Очевидно, хтось порадив людям Тараса Копиляка працювати на випередження. Тобто, йдеться про те, що колишній міський голова і його команда розуміли, що закриття факультету і руйнування його приміщення, яке є памяткою архітектури, самбірчани перед виборами їм обовязково пригадають.
І колишній заступник, колишнього мера Юрій Леськів розродився статею у якій запевняє, що буцімто, з різних причин, факультет пішов з міста добровільно.
Ми знали, що все не так. Але, щоб не бути голослівними, звернулися до Надії Скотної, ректора педуніверситету, професора і тодішнього декана Самбірського факультету університету. Вона, по професорськи, чітко і доступно все розтлумачила. Слово ректора, професора Надії Скотної проти маніпуляції колишніх. Судіть самі.
У 1999 році, за мерства Михайла Кота і на його запрошення, університет прийшов у Самбір. Їм запропонували приміщення колишньої військової казарми на Франка. Щоб із казарми зробити університет потрібно добряче вкластися. Натомість Мийло Іванович, який прагнув за будь-яку ціну мати у Самборі університет, запропонував їм безкоштовну оренду.
Згодом, за мерства Тараса Тершовчина, помінялося законодавство і потрібно було встановити якусь орендну плату. Погодилися на 1 грн за метр квадратний у рік, що становило близько 8 тисяч гривень у рік. Це влаштовувало і місто, і університет.
За цей час, було відремонтовано приміщення, половина даху, поміняні крокви, облаштовано навчальні аудиторії, їдальню, туалети, збудовано котельню. При цьому зберігали унікальну ліпнину та австрійський паркет. Старалися максимально зберегти всі особливості архітектури.
Перенесли і встановили памятник Івану Франку, облаштували площу на якій по сьогодні відбуваються всі масові заходи у місті.
Тобто, універститет вкладав у своє майбутнє. Про що свідчить й інша сторона медалі - розвиток навчального процесу. Налагодили співпрацю із гімназією та педучилищем.
Заснували спеціалізації із дошкільної освіти, соціальної та педагогічної психології, іноземних мов. Факультет створив робочі місця, кандидатські дисертації захистили з десяток самбірчан, навчалася тисяча студентів не тільки Самбора, а й сусідніх областей. Вдала транспортна розвязка сприяла доїзду студентів із Закарпаття. Факультет співпрацював із науковцями Польщі та Австрії. Останні особливо тішилися австрійською архітектурою факультету.
Факультет жив повноцінним життям і перспективами на успішне майбутнє.
Негаразди розпочалися за мерства Тараса Копиляка. Мені пригадується, як у приватних розмовах він нарікав, що мовляв мало платять до міського бюджету, яким він розпоряджався, чи дерибанив, що зрештою одне і теж. Мерія зажадала орендну плату 17 гривень за кв.м, що становило б близько 120 тис грн річно та в односторонньому порядку ініціювала розірвання угоди. Тодішній декан Надія Скотна марно пробувала погодити прийнятну суму оренди. Адже сума пропонована мерією позбавляла університет можливості розвиватися.
Юристи запевнили нас, що в односторонньому порядку розрівати угоду можна тільки у суді. Натомість, мерія без відома керівництва факультету передає у податкову заставу приміщення факультету. Яке й досі у заставі. Погодьтеся шановні, що ніхто не захоче працювати у приміщенні яке у податковій заставі і тратитися на його утримання.
З приводу ліцензування. То на цей час орендна угода іще була дійсна. Ліцензію видають не на приміщення. Та й університет мав у Дрогобичі приміщення, але перспективу бачили у Самборі. Коли переїхали у Дрогобич, то відремонтували своє і студенти й досі там навчаються.
Отже, непомірна орендна плата, передача приміщення у заставу змусили факультет покинути Самбір. Приміщення руйнується на очах самбірчан, а добродій Леськів пропонує поставити сторожа, бо вітер відірвав бляху. Від вітру іще ніхто сторожа не придумав, хіба що колишні знають як. Зойки колишніх нагадують мені одну домашню тваринку, яка сама дре простирадло і сама пищить.
Знайомі підпрємці, юристи, журналісти кажуть, що така схема дуже схожа на рейдерство. Витиснути господаря, довести до руйнації і викупити за безцінь. І за кого тоді мають колишні всіх самбірчан?
Кілька слів про доходи міського бюджету з приводу, так би мовити, господарської діяльності колишніх. Вони планували отримати 120 тис грн, які так і не отримали. Натомість, місто Самбір, а не влада, втратило 120 тис американських доларів. Міркуйте самі, якщо 1000 студентів витрачала у місті 10 доларів у місяць, то у рік самбрчани, квартироздавачі, працівники кафе, перевізники тощо, втратили саме 120 тис зелених, а якщо 50, чи 100 доларів витрачали студенти???
Михайло Кіт увійшов в історі Самбора як мер, який привів у Самбір університитет і любовно називав його підкарпатським Кембріджем, у цей час у місті діяли Львівський універститет, Тернопільська фінансова академія, а Тарас Копиляк вляпався в історію міста, за мерства якого університет із міста втік.