Їх виробництвом займається група волонтерів, які покинули власні домівки через війну. Олег – автор ідеї. До початку повномасштабної війни працював дизайнером декорацій в Гостомелі, що на Київщині. Про наше місто дізнався від брата, який планував розширювати приватний бізнес у Львові.
"Я дізнався, що в армії є величезна потреба у тур-нікетах, і захотів допомогти. У місцевих групах знайшов помічників…" Подібні турнікети використовують військові Британії і США. Олег докладно вивчив їх зразки.
Замовивши необхідні комплектуючі і маючи приміщення для виробництва та обладнання, почав виготовляти
тестові зразки. Український варіант кровоспинного турнікету отримав назву "Мальва".
"Мальви – квіти, які в уяві більшості українців ростуть біля хати і асоціюються з рідним домом", – зазначає Олег. Своєю ідеєю чоловік поділився з новими знайомими у Самбірській громаді, які надають прихисток йому і його родині. А ті, у свою чергу, допомогли із виготовленням першої партії. Комплектуючі купують в українських виробників та за допомогою волонтерів привозять з-за кордону. До півготовності довести виріб допомагають місцеві кравчині, ательє. А вже на місці Олег зі своєю командою збирають готовий виріб.
"Ці турнікети призначені для наших військових. Найперше для тих, хто на передовій! – наголошує Олег, - ми тісно співпрацюємо з волонтерами, які доставляють нашим бійцям найнеобхідніше. Вже кілька партій наших турнікетів передано на потреби військових".
Важливо, що вироби пройшли випробування у медичних закладах та в польових умовах. Отримали схвальні відгуки від тих, хто потребував їх на полі бою. Турнікет "Мальва" стійкий до пилу, піску, вологи і швидко накладається, та є зручним для самостійного використання. Головна відмінність від інших моделей – використання храпового механізму, який дозволяє легко регулювати силу стискання.
Волонтери розповіли також, що турнікет "Мальва" не отримав сертифіката в українському центрі тестування, оскільки не пройшов випробовування тривалого впливу високої температури. Про це вони попереджають усіх, хто звертається про потребу у турнікетах.
Важливо, що ці вироби – некомерційний проєкт, існує за рахунок добровольчих внесків громадян України й інших країн. Волонтери потребують фінансової підтримки для закупівлі матеріалів та фурнітури. Проте наголошують: передача коштів – не означає, що у відповідь можна замовити турнікети. Вироби (підкреслюють виробники) виключно для потреб тих, хто зараз у найбільшій небезпеці.
Руслан – один з помічників Олега. Разом з дружиною Олександрою вони приїхали з Краматорська (Донецька область).
"Ми знаємо, що таке війна ще з 2014 року. І 24 лютого нам ще раз нагадали про це. О п'ятій ранку ми з дружиною збиралися на роботу. Почули сильні звуки. Не одразу зрозуміли, що це. У нас промислове місто, тому припустили, що це щось на одному із заводів трапилося. Але вже дорогою побачили ракети. Було дуже страшно," – згадує Руслан. Подружжя виїхало не одразу, сподівалися до остан-нього, що лихо мине. Проте сталося не так. У Самборі молоді люди не хотіли сидіти без діла, а робити щось корисне. Побачили оголошення Олега і приєдналися. Обидвоє у житті до війни працювали інженерами на одному з краматорських підприємств. Руслан, крім основної роботи, розвивав свій ютуб-канал, де публікував відеоогляди для геймерів. З початком повномасштабної війни побачив, що аудиторія потребує психологічної підтримки, тому намагався працювати і в цьому напрямку. До речі, саме підписники його каналу, дізнавшись про розширення виробництва і початок виготовлення амуніції для військових, допомогли придбати машинку для пошиття розвантажувальних жилетів. Захоплення Олександри – шиття. У мирному житті вона шила одяг для себе та родини. А тепер займається пошиттям розвантажувальних жилетів й інших виробів для наших бійців. Для цієї роботи волонтери знайшли відповідні матеріали та зразки. Доставляють готові вироби волонтери штабу "Наша всюди." Руслан із родини військовослужбовців. Тож батьки залишилися у рідному Краматорську. Його мати – військовий медик, і саме зараз рятує наших хлопців та надає медичну допомогу пораненим. Саме вона першою оцінила переваги турнікетів, до виробництва яких залучені і її діти. Команда поступово розширяється. Все більше людей долучається до співпраці.
Оксана з мальовничого Макарова, що на Київщині. З початком наступу росіян на місто, разом з родиною виїхала на захід України. Батьки її родом зі Старої Солі, що поблизу Старого Самбора. Тож дівчина наш край вважає рідним. За фахом Оксана дизайнер одягу. Вона працювала з провідними модельєрами, та українськими виробниками одягу. У мирному житті, можливо, започаткувала би власну лінію одягу. Проте свої здібності показує у пошитті того, що необхідно зараз. Шиє розвантажувальні жилети, тактичні сумки та різноманітні аксесуари на потреби нашого війська. Оксана говорить: найбільше хоче бути корисною для наших янголів-оборонців. Так лагідно вона називає військових ЗСУ. Батько дівчини теж у лавах української армії.
У команді є ще один професійний дизайнер одягу. Тетяна проживає у Нідерландах. Там же закінчує навчання у виші.
Розповідає, що з початком повномасштабного вторгнення вони з її хлопцем прийняли рішення оселитися ближче до кордону з Україною, щоб допомагати землякам. Сама ж дівчина родом зі Знам'янки, що на Кіровоградщині. Румунія, а згодом Польща ставали місцями проживання. Молоді люди допомагали із розселенням людям, які потерпали від війни. Організовували гуманітарну допомогу, купували автомобілі для військових. Днями коханий дівчини повіз чергове авто для армії, а вона тим часом розробляє конструкції війсь-кових аптечок. Зазначає, що не завжди може бути присутня. Але є можливість допомагати дистанційно: готувати креслення, документи, розповсюджувати інформацію.
Киянин Володимир до нападу росії на рідне місто працював у сфері кіно. Тепер, як і усі інші, опановує професію, яка сьогодні більше потрібна. Чоловік впевнено тримає ножиці і вправно розкроює великі сувої тканини. "Від першого дня повномасштабного вторгнення хотілося робити щось корисне для допомоги нашим Збройним силам. Спочатку у складі волонтерського об'єднання організовували гуманітарні вантажі з інших країн. А тепер з командою розширяємо тут виробництво,"– розповідає він. Уся команда наголошує, що у виробництві задіяна велика кількість людей. Так, деякі етапи відбуваються поза межами цеху, де працюють волонтери. Залучені місцеві кравчині. Це дозволяє збільшити кількість виготовлених виробів.
На дану мить команда співпрацює з місцевою громадою Самбора, волонтерським штабом "Наша всюди"
https://www.facebook.com/Штаб-Наша-Всюди-109979921694191/,
ГО "НДЦ Флогістон Тім" Волонтерська мережа Вежа http://www.vezha.org.ua, волонтерським рухом у НімеччиніHelfendeHandhttps://www.facebook.com/HelfendeHandFuerMenschenInDerUkraine/https://youtu.be/qEtd2_rolwI посилання на відео-інструкцію.
Світлана АНДРЕЙЧИКОВА, "Голос Самбірщини".
Фото автора.