Не знаю як турецькі і львівські журналісти, які приїхали робити сюжет про фермера Івана Кільгана сприйняли ці слова, а я собі скептично подумав, що туркам таке можна впарити, але не мені.
Однак, чим більше ми інспектували господарку Заслуженого працівника сільського господарства, фермера Івана Кільгана, тим більше мій скептицизм розвіювався.
Для сюжету турецькі журналісти із телеканалу "Арабі" знімали чудові посіви озимої пшениці, ріпаку, сої, згодом гречки, підготовлені площі на колишніх колгоспних болотистих пасовищах, сучасні трактори, комбайни іншу техніку, одна сівалка коштує 5,7 млн.грн, а коли ми побачили що у комарах фермера 100 тонн минулорічної пшениці, інші зернові, мої сумніви розвіялись остаточно.
Я почав пригадувати, що Іван Степанови укладав угоди оренди за гектар паю по 2700 грн, але з часом виплачував по 4500, то повірив, що слів на вітер цей господар не кидає і справді платитиме по 10 000 грн за гектар паю уже цьогорічними жнивами.
Селянам навколишніх сіл із Гордині, Корналович слід задуматися, адже зараз Іван Степанович обробляє 1,5 тис. гектарів зернових, і каже, що, наразі, планує обробляти 5 тисяч гектарів, а бажаючих пайовиків за 10 штук може виявитися значно більше.
Водночас фермер пропонує селянам соціальну поміч, придбав грейдер для вирівнювання доріг, у Гордині викладає бруківку на 600 кв.м біля церкви. Одне слово, мати справу із таким господарем вигідно і громаді, і окремому пайовику.
Із підслуханих з турками розмов, зрозумів, що фермер Кільган нарікає на місцевих чиновників, які віддають перевагу великим агрохолдингам, віддають свої паї і паї родичів, однопартіців - чужинцям. Звісно, місцевий фермер не може їх стимулювати та "підігрівати", а представники агрохолдингів школені агітатори з доларами у кишенях.
Іван Степанович, як депутат Новокалинівської міської ради розповів, що є відповідне рішення яким передбачена передача незатребуваних, комунальних та незадіяних земель, власне, місцевим фермерам, а не агрохолдингам.
Він закликає громадськість сприймати передачу землі агрохолдингам як самозахоплення землі у часі війни, із всіма наслідками для захланних чужинців.
Із розмов із пресою мені запала в голову теза, що для безбідного життя фермерській родині вистачає 20 гектарів землі, все решта це бізнес і до власників паїв потрібно ставитися як до партнерів, вони повинні відчувати ефективність агробізнесу у своїй кишені.
Для тих пайовиків, хто хотів би піти на спілку із Іваном Кільганом, але має угоду із агрохолдингами, фермер обіцяє безкоштовну юридичну підтримку на фаховому рівні.