Це питання швидше риторичне. Адже всім зрозуміло, що серйозний бізнес за деяким винятком, у випадку якихось особистих, або корпоративних інтересів, приречений на співпрацю із владою. Така природа влади і бізнесу. Політика це продовження економіки, а бізнес основа економіки. А тепер поглянемо на взаємовідносини між бізнесменом=кандидатом у народні депутати та владою. Виходячи із їхньої природи бізнесмен-нардеп апріорі не може бути в опозиції до влади, це протиприродно, а в українські реаліях іще й небезпечно смертельно, як власне для бізнесу так і для життя самого бізнесмена. У кращому випадку кількарічне життя за гратами.
Тепер розглянемо ці взаємовідносини з точки зору майбутніх парламентських виборів, особливо у мажоритарних округах. У кандидатів-списочників схема більш спрощена, заплатив і отримав місце. В одномандатному окрузі потрібно не лише витратити купу грошей, за оцінками експертів від 3=х до 5млн.дол.,а й придумати про себе симпатичну політичну легенду. Зважаючи на низьку популяріність нинішньої влади, а на Львівщині взагалі вороже сприйняття теперішньої влади, претенденти на кандидатів в народні депутати подають себе виборцям як опозиціонери. Причому всі найрозкрученіші на сюгодні претенденти на кандидатів в нардепи явні, або скриті(батьки,жінка, діти, брат, сестра) підприємці. Схожа ситуація і у наших 120 та 125 виборчих округах. Тепер про інший бік медалі. Теперішній виборець настільки став меркантильним, що за безплатно навіть на зустріч із кандидатом у нардепи іти не хоче, не те що голосувати за когось.
Звісно, що є категорія виборців, які голосують за переконаннями. Однак проблема в тому, що їх із року в рік ставало все менше.Сьогодні ситуація критична, виглядає, що нардепа обиратимуть матеріально простимульовані виборці. В такому випадку не маємо дивуватися звідки беруться "тушки". З точки зору ринку все по чесному, кандидат заплатив за голоси виборців, й неважливо чим грошима, гречкою, ремонтом церкви, чи дороги, виборці голоси продали. Ніхто нікому нічого не винен. Уже ставши нардепом, вчорашній опозиціонер спершу думає, як вберегти існуючий бізнес та при нагоді "відбити потрачене бабло". Виникає іще одне риторичне питання. Чи вправі виборець засуджувати діяльність нардепа, якого не обрав, а якому продав власний голос.
Звісно, що в правовій державі такі стосунки між виборцем та кандидатом неможливі. Це загрожує існуванню самої держави, живить корупцію та сприяє формуванню олігархії, рис тоталітаризму. Лукавить і той кандидат=підприємець, який каже, що впевнений у перемозі опозиції на парламентських виборах. Він забуває додати, що вся правоохоронна і податкова машина вкупі із митницею в руках Віктора Януковича. І який тоді з нього опозиціонер?
Можливо моя думка комусь здаватиметься суперечливою, але все ж... Обравши бізнесмена народним депутатом України ми ризикуємо в кращому випадку цілу каденцію відстоювати його бізнес у пікетах перед його "заводами - пароходами", у гіршому отримаємо провладну тушку. Який вихід спитає читач? Обирати чесного, який не займається окозамилюванням та приховуванням свого минулого. Зрештою заробити мільйонні статки не обікравши державу, чи надуривши більш чесних у часи дикого українського капіталізму малоймовірно.