За останнє сторіччя психологія пройшла дуже стрімкий шлях розвитку. Вона була офіційно визнана як наука тільки в 1879 році. Але за минулий час психологи всього світу змогли накопичити величезний багаж знань про суть людини, про її стани та почуттях, про самопізнання та соціальні ролі. Сьогодні в Україні психологи працюють не тільки в медустановах, а й у навчальних закладах, оскільки рішення психологічних проблем людини вважається базовим у процесі її особистісного становлення. Часто говорять, що психологія — це наука про душу, з якої виключено дослідження душі. Психологія відповідає на питання про те, чому людина поводиться так чи інакше. Життя людини — дуже непередбачуване і бурхливе. Воно може дарувати нам хвилини щастя і, в той же час, приносити багато клопоту, неприємностей і зла. Іноді людині важко утримати тягар цих проблем на своїх плечах, і вона може втратити надію, віру в себе, а найголовніше — своє здоров'я. Уникнути цього нам допомагають мудрі поради досвідчених фахівців — психологів, чиє професійне свято — Всеукраїнський день психолога — відзначали в Україні у неділю 23 квітня. Особливе місце в нашому житті займають люди, які приходять, чи отримують владу шляхом виборів. Від них залежить життя громад від села і міста до цілої країни. Кожного із нас. З ініціативи журналістів у Самборі відбувся круглий стіл журналістів та практикуючих психологів на якому обговорили тему, навіщо люди йдуть до влади, а потім не знають, що з нею робити?.
Мова йшла про голів та депутатів сільських та містечкових рад, де кожен знає одне одного. Дуже часто, знаючи минуле людини, її розумові здібності та спосіб життя, часто задаєшся питанням, хто втовкмачив в голову цій особі, що вона має право, або може приймати рішення які впливатимуть на життя громади, долю людей.
Людина яка має "бабло", або вміє "бла-бла" стає головою, або депутатом місцевої ради та робить заручниками своєї некопетентності цілу громаду і потім на то нема ради.
Психологи стверджують, що прагнення влади - своєрідний інстинкт на рівні продовження роду, або голоду. Цей інстинкт виникає ще за два роки до зачаття і залежить від способу життя батьків. Починає проявлятися у дитячому садочку коли сильніший прагне керувати слабшим. У зрілому віці ті, кого з малечку гнобили, хочуть взяти реванш і добиваються влади.
Хтось хоче поліпшити свій матеріальний стан, хтось - захистити бізнес, хтось - з ідеологічних мотивів. І всі ці речі можна об’єднати в єдине бажання - покерувати.
Від психологів почули, що немало з тих, хто йде в депутати, є людьми, що не можуть самі собі дати відповідь: навіщо це роблять, яку користь принесуть іншим. У таких людей, як правило, завищена самооцінка до себе. Жадоба влади - це не завжди прояв сили, а радше слабкості - йде до влади, щоб захистити себе, або реалізуватися у тому, до чого раніше не доріс. І дуже нечасто до влади йдуть справді сильні та успішні особистості.
Насправді кожен з нас уже має часточку влади - лікар, над пацієнтом, вчитель, над учнями, журналіст управляє свідомістю читачів, маючи їх тисячі… Влада має багато спокус, від яких годі вступитися і нею не можна перенасититися.
Часто до влади потрапляють випадкові люди. Поширеною є практика, коли той, який балотується, наприклад, у мери, тягне у депутати своїх знайомих (чи мають вони "оливу" в голові - не суть важливо, головне, аби правильно руку піднімали). Причому, ці претенденти на папаху розсувають своїх людей у різні партії, в яких людям годі розібратися. Коли ж таке зібране товариство приходить до влади, то виявляється, це одні і ті ж яйця, але розкладені у різні кошики. Часто істинно розумні люди, які стали успішними, до влади не йдуть, оскільки відчувають, як багато там бруду.
Дуже важливо, щоб людина, яка прагне влади, сама собі адекватно дала відповіді на запитання: на скільки вона фахова, комунікабельна, чесна. Часто кандидати плутаються у відповідях…
Обирати треба тих, хто був чесним у ставленні до людей. Обирати треба лише тих, кого знаєш і хто попереднім життям заслужив довіру.
Цікаво, що в нинішніх умовах до влади йдуть і перемагають ті, які мають гроші. Хоча не факт, що заможні не захочуть стати ще багатшими. Обирати бідного і дивитися, як він багатіє, так само зле. Знайти "золоту серединку" непросто.
Чому люди купуються на гречку? Бо спрацьовує інстинкт - поїсти. Тому гречка - цінність... Складається ситуація, що більшість з тих, кого нині обираємо, у школі були двійочниками. Виявляється, двійочники більш пристосовані до життя, вони борються за себе і виживання, а "ботанікам" батьки завчасу розписали їхню долю: школа з "золотою" медаллю, інститут з червоним дипломом, на роботі - гола ставка і день "від дев’ятої до шостої".
Обговоривши цей комплекс питань перейшли до іншої теми: як змусити, впросити, переконати молодих людей йти на вибори. Молодь не ходить, а владу їм обирають бабусі… Відповідь психологів: молодь наша не є поганою, і це довели два Майдани, але молодь почасти байдужа, бо так її виховали батьки. Нинішнє покоління росте у тепличних умовах, за них все вирішили батьки, які на заробітках, які подарували уже машину, освіту, заробили на окреме житло і навіть всучили хабара, щоб дитині знайти місце праці, якщо вона хоче працювати.
Дорікнули психологи і журналістам, що ті мало популяризують молодь, не питають у неї, чого вона хоче. Як наслідок, дорослі вбили у голови молодим, що від них мало що залежить. Великим політикам чи їхнім персональним партіям не потрібні молоді голоси, які важко прикупити чи піддобрити, їм потрібні старенькі люди, які люблять гречку.