Боєць Легіону Свободи, молодший сержант, командир розвідвідділення у складі ТрО. Загинув 15 квітня 2022 року на Харківщині під час виконання бойового завдання.
Володимир народився 12 сiчня 1978 року в селі Міжгайці Самбірського району Львівської області. Був старшим сином. Із меншим – Михайлом згодом вони стануть символами стійкості переконань та безстрашності.
У «Свободі» з 2006 року. За це чай були депутатами Самбірської районної та міської рад. Михайло - Львівської обласної ради.
«Це було тепле літо 2006 року, коли два молоді амбітні брати повернулись на свою землю шукати кращої долі, відкрили бізнес і при розмові жалілись на те, що олігархи не дають їм працювати, шукали підтримки.
А ми, молоді свободівці, як завжди, їздили районом і носили газети, доносили людям правду, яку не завжди чомусь хотіли чути… Прийшла черга до вашого села і доля так вирішила, що ми знов зустрілись. Ті слова в Міжгайцях, як ви говорили в центрі Європи, так і залишились назавжди.
А далі праця наполеглива, де тільки доля нас не носила – Київ, Стрий, Тернопіль, Маківка, Сприня… І у вогонь, і в воду, чи зупинити камаз із незаконно вивезеним гравієм, чи лісовоз із краденим лісом, – ми були перші», – Ірина Калакун згадує прихід братів Ковалівих у «Свободу».
У 2011 році Михайло і Володимир зазнали кримінального переслідування за те, що 9 травня протестували проти червоного шабашу у Львові. Брати Коваліви провели у СІЗО 67 днів.
«У камері з одним маленьким вікном сиділи 24-26 осіб. Щоб усі могли лягти спати, плели гамаки з простирадл і розтягували між ліжками. Годують затриманих гірше, ніж свиней. Хліб ‒ сире тісто, каша ‒ січка з фуражного зерна, їсти неможливо. Жахлива антисанітарія, бракує матраців, постелі, мисок, горнят і ложок. Із цим треба боротися. Адже там сидять прості українці. Я не
кажу, що в СІЗО тільки невинні, але провину ще має довести суд», – розповідав після звільнення Володимир. І тут читається його повсюдна готовність боротися з несправедливістю.
У 2013 брати Коваліви беруть участь в Революції Гідності. В одному із ключових етапів декомунізації України – поваленні бесарабського лєніна.
У 2014 Михайло йде на фронт. А Володимира завертає військкомат, оскільки він батько трьох маленьких дітей. Тож старший з братів береться за волонтерство і вкладає всі сили у підтримку фронту.
Крім того працює на посаді директора КП Самбірської РР “ВТК”. «Володя за вісім років співпраці з керівника перетворився на вірного на справжнього друга. Він був справжнім у всьому – без фальші, лицемірства та брехні. Це людина,
яка надихала та втілювала віру, віру в перемогу. Коли ми брали участь в тендерах, на перший погляд безуспішних, Володимир Іванович казав: «У нас все вийде!» і в нас виходило! Володя був зарядним пристроєм, він не розумів слова “неможливо”. Був справжньою підтримкою в усіх ситуаціях. З 2020 року ми з Володимиром стали депутами Самбірської міської ради від ВО
“Свобода” . Нам було дуже важко боротись з діючою владою, але Володимир ніколи не здавався, він завжди говорив правду в очі. Не міг терпіти несправедливість, брехню, крихоборство. Володя завжди говорив, що війна неминуча, він знав і розумів ,що свобода
можлива лише коли вона буде омита кров’ю і кров’ю не малою. Але завжди казав, що нам ще потрібно боротись із внутрішнім ворогом», – слова колеги Володимира Оксани Проскурняк.
З початком повномасштабної війни Володимир став до лав територіальної оборони. Будучи вправним мисливцем, природолюбом, слідопитом, Володимир Ковалів стає розвідником-снайпером. Згодом – командиром відділення у розвідувальному підрозділі сил ТрО. Отримує позивний “Музикант”. «Гадяцьке Сафарі, бої на Сумщині, зокрема під Охтиркою та Конотопом –”Музикант” проявляє всю свою винахідливість та мужність, заслуговує неабиякий авторитет та повагу братів по зброї.
А далі бої на Харківщині, біля самого кордону проклятої русні. Велика ноша та відповідальність лягає на роботу розвідувального підрозділу. Хлопці розвідники це усвідомлюють. Розуміє це і командир відділення молодший сержант “Музикант”. Ворожа арта працює нищівно та прицільно, коригує ціль ворожий безпілотник.
«Хлопці, відходьте! Це наказ» – були останні слова “Музиканта”, казали побратими зі сльозами на очах……
Командир зберіг свій підрозділ. Та сам загинув, прикриваючи їх», – розповідає побратим Василь Сарахман.
Прощання з воїном відбулося 20 квітня 2022 року. Володимира Коваліва поховали з усіма військовими почестями у селі Міжгайці.
У Володимира лишилась дружина та троє дітей. Молодший сержант Володимир Ковалів нагороджений президентом України “орденом за Мужність” посмертно.
Вічна памʼять і слава Герою!
Олег Тягнибок.